Байдужий блог

Не знаю, як кого, а мене вражають величезні, яскраво-жовті, психоделічні поля ріпака. Я б засмутилась, не сфотографувавши як він цвіте цього року. Тож в суботу - найближчий вихідний і сонячний день - ми поїхали на прогулянку, останнім пунктом якої було ріпакове поле біля села Якторів. Вийшли, значить, на зупинці, і пішли в сторону Глинян. Якісь хлопці біля дороги питають, чи ми не на прощу - кажемо "ні", попутно намагаючись згадати, що таке проща. Йдемо далі... і тут з-за повороту виходить такий натовп народу! Попереду священики, по бокам велосипедисти в спецодязі, а основна частина - молодь. Несуть хрести, співають жалібними захеканими голосами, і їх сотні - до горизонту! Я так перелякалась, що захотіла сховатись за лісосмугою обабіч дороги, чесно :-) Довго, довго ми йшли проти людської течії, як справжні єретики, аж поки не зрозуміли, що до пагорбу, на який хотіли вийти, немає стежки крізь ріпак - тож треба повертатись. Але не приєднуватись же до прощі, правда? Тож чекали

Найсмішніші і водночас найправдивіші твердження про Україну з "Абсурдопедії". Enjoy :) Україна — єдина країна на глобусі України. Населення складається з 48,5 млн. казлів, коториє мішають нам жить, і проФФесора. Проживає 50 % русофобів, 50 % українофобів Грошова одиниця — гривня (гвн) Релігія - голодомор

По поверненню додому після провальної подорожі нас трохи втішило кілька приємних речей: По-перше, ми завітали до чайної крамнички і накупили нових чаїв. Такі покупки завжди приємні :-) По-друге, в понеділок ввечері містом пронеслась шалена гроза - злива, град, грім і блискавки! Це була перша гроза відтоді, як ми стали львів'янами, і я довго на неї чекала. Дощ так шумів по даху, що це було схоже на безперервний грім, вікна застилала вода, ми з чоловіком влаштувались біля протилежних вікон і дивились на блискавки. А коли гроза суцільним масивом пішла далі, я спробувала сфотографувати блискавки, хоча і не розраховувала на успіх. Результат мене здивував - 5 фотографій з блискавками, іноді навіть подвійними! Я собою так пишаюсь :-) І взагалі, повертатись додому у Львів - це так класно! Не їхати, як в Києві, кілька годин в метро і маршрутках, не товктись поміж потних ділових людей, не стояти в заторах, а пройтись пішки по вмитій дощем бруківці, повз старі гарні будинки і костели, повз т

Ще ледве не з минулого року я запланувала на першотравневі свята поїхати в Бучач. Тому, що це одне з моїх улюблених українських міст, і тому, що я була тут взимку і восени, а навесні не була :-) Довго чекала цієї подорожі, розпланувала кожен її день... І ось, нарешті, суботнього ранку старий великий автобус повіз нас зі Львова до Бучача. По приїзді одразу пішли снідати в улюблене кафе "Явір", а потім поселились в найкращий місцевий готель "Альянс", що через дорогу. Все чудово! Тільки о пів на п'яту ранку ми прокинулись від народних пісень десь на вулиці. Хтось щось святкував. Ну то й що, через деякий час "співаки" пішли далі, і ми знов заснули. Вранці коханий сказав, що якщо й наступної ночі не дадуть виспатись, то поїдемо додому. Я посміялась: "та ну, чого б це! Планували подорож на 4 дні, і ніхто нам не завадить це здійснити". За всіма правилами кіно, після цих слів сталось все навпаки... Другий день пройшов насичено: побували в Золотому П