Байдужий блог

Коли я слухаю нові для себе пісні, вони часто запам'ятовуються разом з тим, що відбувається в цей час навколо. Наприклад, увімкнувши влітку пісню, яку я вперше почула наприкінці зими, мені ясно згадуються пролітаючі над вікнами зграї ворон і сніг на дахах, коли я так чекала щоб він розтав. Самі по собі ці незначні події я б, може, і не згадала, якщо б десь в асоціаціях вони не залишились ілюстраціями до пісні. Так буває і в подорожах - закину собі на плеєр нещодавно скачаний альбом, пісні якого ще не приїлись, і потім пейзажі з вікна маршрутки, запах післядощового повітря, холодна свіжість ранку і інші декорації подорожі з кришталевою ясністю виринають з пам'яті, коли знову чую цю музику. Я помітила це випадково, і траплялось це незаплановано - в ті часи я доволі часто відкривала для себе нові музичні проекти, або скачувала ті альбоми улюблених гуртів, яких у мене ще не було. Та от біда - білі плями на карті моїх музичних вподобань зникають катастрофічними темпами :-) А я вже у

Сонні цитати-1 Сьогоднішній ранок видався надзвичайно плодотворним на сонні цитати: чогось прокинулась на світанку і довго не могла знову заснути, а в голові в цей час складались цілі брєдові розповіді, які одразу ж забувались. Беззмістовні словосполучення потоком лились в мою сонну напівсвідомість... Деякі я встигала записати: Бушевали имперцы со знаками войны Их тошнит непредсказуемое Корабельная язва шумит для нас третьего уха Из головной боли вырываются осколки мяса А песни, в них продиктовано: учёт Безликим, ужасным лицом ты сбил мне ноги своей болтовней P.S. Переважна більшість моїх сонних цитат на російській мові тому, що я виросла в "столиці Малоросії" і більшу частину життя розмовляла виключно російською. От воно і засіло десь в підсвідомості, і звідти видає такі перли, поки мозок спить :-)

Я і не помічала раніше, що маю так мало фотографій з рідною сестрою. Виявляється, ми цікаво виглядаємо разом - такі схожі і різні одночасно

Наприкінці 2008 року я вирішила з'ясувати, що таке сатанізм (вже не пам'ятаю чому). Почитала про ЛаВея та його "Церкву Сатани" в Америці. Знайшла львівський сайт "Організації Сатаністів України", на якому прочитала "Сатанинську Біблію" в українському перекладі. Виявляється, це щось зовсім інше, ніж можна було уявити по назві! І це інше мені сподобалось. Нажаль, при детальнішому перегляді сайту виявилось, що він не оновлювався з 2007 року, а через деякий час взагалі перестав існувати. У 2006 році засновники організації голосно заявляли про себе світу - давали інтерв'ю , запрошували пресу на свої заходи, висвітлювали тему сатанізму на різних форумах. І з тих пір - тиша. Написала листи організаторам, у відповідь отримала службове повідомлення, що цих адрес більше не існує. То що ж сталось? Українських сатаністів розігнали, залякали, заборонили? Чи вони самі закинули це діло, знайшли собі інші заняття та інтереси? Я б хотіла поспілкуватись з ідей

З того часу, як я побачила цвітіння сакури в Мукачевому на травневі свята 2006 року, я мріяла повернутись в Закарпаття і побачити це знову. І поверталась! В наступні два роки ми з коханим здійснювали незабутні велопоїздки від Сваляви через Виноградів до Мукачева якраз на травневі. Але сакури вже не було... Цієї весни, опинившись значно ближче до Закарпаття, ми вирішили спробувати знову, цього разу на тиждень раніше. По звичці, яка залишилась з Києва, я вирішила, що квитки треба взяти на четвер, щоб приїхати в п'ятницю. Так і придбали. І тільки ввечері, в розмові з чоловіком, я зрозуміла - якщо поїзд відправляється зі Львова о шостій ранку, то і прибуває в Мукачево пізнього ранку того ж числа! Я: Доведеться міняти квитки... Він: Та що, хіба ми не вигадаєм як провести ще один день в Закарпатті? .... Виходить, помилятись - це не завжди погано ;) Залишилось сподіватись, що цього разу ми таки застанемо чарівну невловиму квітучу сакуру...

Коли ми подорожуємо влітку в західноукраїнських селах, любимо купувати у селян молоко. По-перше, бо воно дуже поживне і смачне, по-друге - воно на 100% справжнє, домашнє. У серпні 2007 року, в контексті велоподорожі від Тернополя до Кам'янця, ми вперше в житті відвідали Червоногруд . Ті дні видались надзвичайно спекотними, тож в тінистому урочищі під руїнами палацу ми затримались на кілька днів, щоб відпочити. Ввечері чай з термоса закінчився і вранці ми пішли в Нагіряни за молоком. Опитування місцевих жителів привело нас до будиночку усміхненої бабусі. Вона налила нам літрову пляшку щойноздоєного молока і назначила за неї ціну в 3 гривні, здається. Але найменшою купюрою у нас була п'ятірка, а бабуся не мала здачі і ніяк не погоджувалась взяти з нас так багато :-) Вона знайшла компроміс: "давайте я вам наллю ще молока і дам хліба!". Голодні і радісні, ми погоджуємось. Сяюча бабуся несе нам по кухлю молока і по товстій скибці батона з оранжевим повидлом, ми з вдячністю

Нещодавно, читаючи "Лоліту", я спіймала себе на думці, що не засуджую Гумберта, а багато в чому навіть співчуваю. Хоча сучасне суспільство однозначно назвало б його педофілом, а всі правильні батьки вистроїлись би в чергу, щоб вбити збоченця. Тоді я замислилась - якою має бути людина, щоб я її зневажала? І дійшла висновку, що основна риса - глупість (як буде українською?). Такі начебто важливі риси, як характер, коло зацікавлень, соціальна роль, релігія, сексуальні вподобання, політичні погляди - відходять на другий план. Але щойно мені здасться, що людина дурна, я різко втрачаю до неї інтерес, якою б хорошою вона не була, і які б спільні інтереси у нас не були. Мабуть тому у мене так мало друзів :-) Смішна підбірка не стільки дурних, скільки незграбних людішек: