Не знаю, як кого, а мене вражають величезні, яскраво-жовті,
психоделічні поля ріпака. Я б засмутилась, не сфотографувавши як він цвіте цього року. Тож в суботу - найближчий вихідний і сонячний день - ми поїхали на прогулянку, останнім пунктом якої було ріпакове поле біля села Якторів. Вийшли, значить, на зупинці, і пішли в сторону Глинян. Якісь хлопці біля дороги питають, чи ми не на прощу - кажемо "ні", попутно намагаючись згадати, що таке проща.
Йдемо далі... і тут з-за повороту виходить такий натовп народу! Попереду священики, по бокам велосипедисти в спецодязі, а основна частина - молодь. Несуть хрести, співають жалібними захеканими голосами, і їх сотні - до горизонту! Я так перелякалась, що захотіла сховатись за лісосмугою обабіч дороги, чесно :-)
Довго, довго ми йшли проти людської течії, як справжні єретики, аж поки не зрозуміли, що до пагорбу, на який хотіли вийти, немає стежки крізь ріпак - тож треба повертатись. Але не приєднуватись же до прощі, правда? Тож чекали, поки пройдуть всі до останніх ледащ з рингтонами замість набожних пісеньок. А потім вже можна було спокійно фоткати і ріпачок, і хрущів на ньому, і парапланеристів на далекій горі.
Але це ж треба було абсолютно випадково опинитись в тому ж місці і в той же час, що й сотні молодих рабів неіснуючого бога! Отак ми й дізнались, що таке проща :-)
Згадався уривок з фільму "Сафо":
психоделічні поля ріпака. Я б засмутилась, не сфотографувавши як він цвіте цього року. Тож в суботу - найближчий вихідний і сонячний день - ми поїхали на прогулянку, останнім пунктом якої було ріпакове поле біля села Якторів. Вийшли, значить, на зупинці, і пішли в сторону Глинян. Якісь хлопці біля дороги питають, чи ми не на прощу - кажемо "ні", попутно намагаючись згадати, що таке проща.
Йдемо далі... і тут з-за повороту виходить такий натовп народу! Попереду священики, по бокам велосипедисти в спецодязі, а основна частина - молодь. Несуть хрести, співають жалібними захеканими голосами, і їх сотні - до горизонту! Я так перелякалась, що захотіла сховатись за лісосмугою обабіч дороги, чесно :-)
Довго, довго ми йшли проти людської течії, як справжні єретики, аж поки не зрозуміли, що до пагорбу, на який хотіли вийти, немає стежки крізь ріпак - тож треба повертатись. Але не приєднуватись же до прощі, правда? Тож чекали, поки пройдуть всі до останніх ледащ з рингтонами замість набожних пісеньок. А потім вже можна було спокійно фоткати і ріпачок, і хрущів на ньому, і парапланеристів на далекій горі.Але це ж треба було абсолютно випадково опинитись в тому ж місці і в той же час, що й сотні молодих рабів неіснуючого бога! Отак ми й дізнались, що таке проща :-)
Згадався уривок з фільму "Сафо":
Ага, якось ми теж потрапили в аналогічну ситуацію в Унежі.. :) було дуже не затишно розділяти з ними, досі безлюдну, ґрунтову дорогу.. нас ще дуже вразив поп з оранжевим каріматом! :-)
ВідповістиВидалитиКрасиве поле!!!
Відео дуже сподобалось. Оце воно