CAMF 2013

Всі фото в цій публікації - не мої. Взяті з інтернетів, зокрема з офіційного фоторепортажу

Ще в березні коханий скинув мені посилання на афішу Carpathian Alliance Metal Festival. Пробігшись поглядом по назвам гуртів, я відповіла: давай поїдемо! Бо мені навіть не вірилось, що ми колись застанемо в Україні Immortal, Korpiklaani та Eluveitie. Крім того, сам формат здався мені ідейним - метал вночі на горі! Це вам не просто якийсь столичний концертний зал. Тож треба брати, поки дають ;)

Від Славського вокзалу до "Захара Беркута" за додаткову оплату курсували металовози (позашляховики для гостей фесту), але ми пішли по-старінкє, пішки. І за годину дістались зеленої садиби, де заздалегідь забронювали номер. Там виявилось доволі симпатично, затишно і комфортно. Нам зготували обід - борщ і вареники з чорницями. Вареники ми оцінили, і за три дні з'їли 9 порцій на двох :-Р

Ситі і сповнені ентузіазму, ми пішли на відкриття фесту. Біля підніжжя підйомника вже сформувалась черга, яка просувалась дуже повільно, даючи можливість пороздивлятись людей. Більшість з них були очікуваними металхедами, приємними оку. Але траплялись і диваки в спортивних костюмах, і гламурні білявки, і сільського вигляду хлопи (що вони тут забули?!). Крізь цей натовп я витріщалась на крісельний витяг, що починався за кілька метрів і пунктиром уходив за найвищу видиму точку гори. Я вперше в житті буду їхати на цій штуці!.. Квитки перевірено, брошурки отримано, і от крісло підхопило нас і повільно понесло над квітами, кущами, деревами... Я насолоджувалась поїздкою, і хотіла щоб вона тривала вічно! Але от вже видно сцену, ми їдемо вище і виходимо на кінцевій. Там перевіряють речі і чіпляють браслети, потім спуск пішки на фестивальну галявину. Сцена розташована зручно - в низинці, так що з пологих схилів добре видно що там відбувається.

Знайдіть нас :-D

Incursed

Вмостившись в карпатських травах, ми з цікавістю дивились і слухали незнайомі гурти. Спершу український Paganland з патріотичними комплексами типу "слава Україні!" і якимось скучним чи невпевненим вокалістом. Потім іспанський Incursed порадував і зацікавив. На відміну від попереднього гурту, цих аж розпирало від енергії! Хоча всі, включаючи вокалістів, грали на муз. інструментах і не мали повної свободи пересування по сцені, вони не здавались статичними і були у своїй стихії. Костюми у них були цікаві - лахміття і шкури. А один з гітаристів був такий худенький, що його аж шкода :-Р

Drakum

Наступна іспанська команда, Drakum, мене щось не вразила. Басист сподобався, наявність скрипки теж, почали грати непогано, але як заспівав вокаліст, то приємні очікування обламались. Ну якесь воно не моє виявилось :)

Korpiklaani

Я з нетерпінням чекала на Korpiklaani. Було цікаво їх побачити, бо я навіть не уявляла як вони виглядають :) Звісно, з нашого схилу добре не роздивишся людей на сцені, але загальний образ складається по силуетам, одягу і рухам. Вокаліст справив сильне враження - з дредами до пояса, схожий на пірата-шамана, він пританцьовував і кружляв по сцені, уособлюючи енергетику фолк-металу серед нічних гір.
Зазвичай мене не дуже цікавить "живе виконання" музики, яку я слухаю вдома в хорошій якості і в комфорті, я не розуміла переваги концертів - в залі натовп смердючих людей, а звук залишає бажати кращого. Але тут мене пройняло.

Так незвично було чути знайомі пісні у живому виконанні - не з колонок чи навушників, а від людини, чиї дреди здіймаються в такт знайомій мелодії, яку створюють музиканти прямо перед очима! І пісні оживають, стають видимими і осяжними. Пісні, з якими так довго не приходила весна, з якими танув сніг, під які я пакувала рюкзак в подорожі... Чародійство :)

Eluveitie

Після Korpiklaani мали бути Eluveitie. Але ще до свого виступу вони трохи роздратували, бо розкладались майже дві години. Вночі! Чи то синдром хедлайнерів проявився, чи то були якісь неполадки... Люди вже почали потроху розходитись, ми засинали, сидячи на галявині, і холод заважав більше, ніж звуки зі сцени. Але ми таки дочекались! Вони виконували багато незнайомих мені пісень, в проміжках між ними вокаліст звертався до фанатів, називаючи їх поперемінно "май френдс", "ледіс ен джентльменс", "мазафакес", і закликав людей водити хороводи під сценою (а під Korpiklaani народ сам пускався в танок)... І от вони вже майже прощаються, а ми досі не почули улюблених пісень! Шкода...

Тим часом люди починають скандувати, всі як один. Що вони кричать?, - питаю я коханого. "Inis Mona" - відповідає він, раптом розчувши слова. Отже, не ми одні чекали на цю пісню :) Нарешті, улюблена мелодія, і всі знають слова. Соліст здивований, як голосно люди підспівують, направляє на них мікрофон і хоровий спів ллється карпатськими схилами: I clooooose my eyes, Inis Mooooona...
Люди все одно не хочуть відпускати Eluveitie зі сцени, і гурт виконує ще одну пісню - довгоочікуване Tegernako. Саме ці дві ми найбільше хотіли почути! Наше замовлення виконано, музиканти завершують виступ і ми йдемо до підйомника, щоб спуститись з гори.

Але бачимо довжелезну чергу, яка навіть не рухається - підйомник вимкнений. Варіантів немає (якщо не вважати такими квадроцикли по 100 грн з людини або пошук стежок в темряві), покірно стаємо в хвіст і тремтимо в передсвітанкових сутінках...

За кілька годин з вершини гори відкрився незабутній вид на туман в долинах під рожевим небом, але сходу сонця ми не побачили, бо вже підійшла наша черга і крісло підйомника підхопило наші сонні тіла і понесло їх вниз, зануривши в той самий туман. Крізь нього ми потім йшли до хати, насилу пересуваючи затерплі ноги і обговорюючи враження від концерту. Під щебет пташок, коли село починало прокидатись, ми нарешті солодко заснули...

Та тривало це блаженство не довго, адже попереду - ніч блек-металу! На перші два гурти ми спізнились, бо недооцінили чергу на підйомник. Ще й під зливу потрапили... Але нагорі під вечірнім сонцем було тепло і приємно.

Immortal

Далі напишу побіжно про найяскравіші спогади другого дня.

Я не велика фанатка блеку, тому до більшості гуртів поставилась холодно. Ми чекали на хедлайнера - Immortal, заради яких половина людей і приїхали на фест. І чекали не дарма ;) Immortal постали у своєму класичному образі - облягаючому одязі і металевих колючках, в незмінному бойовому гримі, і ходили розкаряками по сцені. Гурт виконав всі улюблені пісні мого чоловіка, деякі з них навіть я впізнавала. Аббат звертався до натовпу більш оригінально - "ледіс ен мазафакес" :)

Immortal відіграли програму і пішли зі сцени. Люди ще довго з надією скандували ім-мор-тал!, але їхні кумири не вийшли на біс. Шоу закінчилось. Ми поспішили до підйомника і застали там не менш феєричну чергу, ніж минулої ночі. Підйомник працював, але він все одно не справлявся з потоком людей.
Спускаючись вниз між лісом і небом, я тремтіла від холоду і базікала всякі дурниці, щоб не заснути. Я спитала коханого "як ти вважаєш, скільки зараз градусів?" і подумала, що температуру повітря можна визначити по кольору очей - якщо очі оранжеві, то десь +5... Стоп! Це не думка, це - сон! Я зрозуміла, що заснула, сидячи на підйомнику, і не пам'ятаю чи коханий відповів на моє питання... Що я пропустила? Скільки я проспала? "То що?" - обережно питаю я, і він... прокидається теж :) Ми посміялись, але після цього я боялась навіть моргати, доки ми не спустимось на землю. З кінцевої час від часу оголошували по гучномовцю: "готуємось до виходу, не спати! не спати!!" - у нас були товариші по нещастю :)

Я не пам'ятаю, як ми дістались до ліжка і скільки годин проспали... Зате з певною долею вірогідності можу припустити, що на сніданок були вареники з чорницями ;) Потім ми трохи погуляли по схилу найближчого пагорбу і вирушили додому.
По дорозі до Славська нас обганяли металовози, звідки незнайомі люди махали нам руками, і я махала у відповідь - за час фестивалю металхеди стали здаватись майже рідними.
Далі - гроза, морозиво, поїзд, дім.
Гори вражень. Корпіклаанське шаманство. Магія гір і потужність металу!