Ми добре обжились у Львові: винаймали чудову мансарду на тихій вуличці в центрі, нас впізнавали продавці на базарі і давали нам кращі продукти зі знижкою, ми знали де взяти потрібні речі і це було навіть простіше, ніж в Києві.
Але ми все ще планували переїхати за кордон, час йшов і все до цього наближалось, мій коханий почав отримувати робочі пропозиції з інших країн - Польщі, Бельгії, Німеччини. Одного разу йому написали з Норвегії. Жити в Норвегії? Це може стати реальністю? Ми навіть мріяти про це не наважувались! На той час не було можливості погодитись, але цей напрямок перетворився з недосяжної утопії на мету.
Та як це так - переїхати з рідної Батьківщини до зовсім незнайомої країни? Авантюра крупніша, ніж переїзд до Львова, який ми відвідали один раз в якості туристів ;) Треба і в Норвегії побувати, а раптом нам не сподобається!
Крім того, мене гнітили сумніви - чи варто міняти такі звичні і любі речі, місця, стиль життя на щось невідоме? Ми ж не знаємо, що на нас чекає там. А тут вже сформувалась зона комфорту, від якої не хочеться відмовлятись. Мені бракувало б кожної дрібниці, на якій зупинявся погляд вдома: як же я без карт і путівників? а що буде з моїми пазлами? а мушлі і камінці з моря?..
Останній день подорожі по Норвегії ми провели в Тромсо. Від цього міста я нічого не очікувала, лише пункт пересадки. Ми йшли по набережній, було сонячно і дув холодний вітер. Вздовж дороги стояли охайні будиночки, людей і машин було дуже мало. Я подумала, що якби мені запропонували вибрати один з цих будинків і оселитись тут прямо зараз, відмовившись від усього, що залишилось в Україні... я б погодилась. Із сумом згадала тільки кота (але він сам зник через півроку).
Справді, якщо зосереджуватись на тому, що я втрачаю, то виникають сумніви чи воно того варте. Але нагадую собі, що я не викидаю це в порожнечу, а міняю на щось нове, інше, хороше. Треба лиш подивитись на те, що я можу отримати, відмовившись від старого, і це старе вже не буде здаватись таким життєво необхідним. Так, шкода рідних речей і пов'язаних з ними спогадів, але не можна мати все одразу. Життя занадто коротке, щоб триматись за минуле.
Коли я пакувала речі до переїзду в незнайому Чехію, то згадувала те відчуття легкості і відкритості до змін, готовність відпускати і йти далі, що я відчула в північному місті на фйордах. Тоді я ще не знала, де буду жити через рік. І сподіваюсь, колись ми повернемось в Норвегію, вже назавжди.
Але ми все ще планували переїхати за кордон, час йшов і все до цього наближалось, мій коханий почав отримувати робочі пропозиції з інших країн - Польщі, Бельгії, Німеччини. Одного разу йому написали з Норвегії. Жити в Норвегії? Це може стати реальністю? Ми навіть мріяти про це не наважувались! На той час не було можливості погодитись, але цей напрямок перетворився з недосяжної утопії на мету.
Та як це так - переїхати з рідної Батьківщини до зовсім незнайомої країни? Авантюра крупніша, ніж переїзд до Львова, який ми відвідали один раз в якості туристів ;) Треба і в Норвегії побувати, а раптом нам не сподобається!
Крім того, мене гнітили сумніви - чи варто міняти такі звичні і любі речі, місця, стиль життя на щось невідоме? Ми ж не знаємо, що на нас чекає там. А тут вже сформувалась зона комфорту, від якої не хочеться відмовлятись. Мені бракувало б кожної дрібниці, на якій зупинявся погляд вдома: як же я без карт і путівників? а що буде з моїми пазлами? а мушлі і камінці з моря?..
Останній день подорожі по Норвегії ми провели в Тромсо. Від цього міста я нічого не очікувала, лише пункт пересадки. Ми йшли по набережній, було сонячно і дув холодний вітер. Вздовж дороги стояли охайні будиночки, людей і машин було дуже мало. Я подумала, що якби мені запропонували вибрати один з цих будинків і оселитись тут прямо зараз, відмовившись від усього, що залишилось в Україні... я б погодилась. Із сумом згадала тільки кота (але він сам зник через півроку).
Справді, якщо зосереджуватись на тому, що я втрачаю, то виникають сумніви чи воно того варте. Але нагадую собі, що я не викидаю це в порожнечу, а міняю на щось нове, інше, хороше. Треба лиш подивитись на те, що я можу отримати, відмовившись від старого, і це старе вже не буде здаватись таким життєво необхідним. Так, шкода рідних речей і пов'язаних з ними спогадів, але не можна мати все одразу. Життя занадто коротке, щоб триматись за минуле.
Коли я пакувала речі до переїзду в незнайому Чехію, то згадувала те відчуття легкості і відкритості до змін, готовність відпускати і йти далі, що я відчула в північному місті на фйордах. Тоді я ще не знала, де буду жити через рік. І сподіваюсь, колись ми повернемось в Норвегію, вже назавжди.
Коментарі
Дописати коментар