Коли ми подорожуємо влітку в західноукраїнських селах, любимо купувати у селян молоко. По-перше, бо воно дуже поживне і смачне, по-друге - воно на 100% справжнє, домашнє.
У серпні 2007 року, в контексті велоподорожі від Тернополя до Кам'янця, ми вперше в житті відвідали Червоногруд. Ті дні видались надзвичайно спекотними, тож в тінистому урочищі під руїнами палацу ми затримались на кілька днів, щоб відпочити. Ввечері чай з термоса закінчився і вранці ми пішли в Нагіряни за молоком. Опитування місцевих жителів привело нас до будиночку усміхненої бабусі. Вона налила нам літрову пляшку щойноздоєного молока і назначила за неї ціну в 3 гривні, здається. Але найменшою купюрою у нас була п'ятірка, а бабуся не мала здачі і ніяк не погоджувалась взяти з нас так багато :-) Вона знайшла компроміс: "давайте я вам наллю ще молока і дам хліба!". Голодні і радісні, ми погоджуємось. Сяюча бабуся несе нам по кухлю молока і по товстій скибці батона з оранжевим повидлом, ми з вдячністю снідаємо на скамієчці під хлівом, світить гаряче сонце, кошеня мружиться на паркані...
Наче й нічого особливого, але цей несподіваний сніданок-десерт ми згадуємо з невимовною теплотою :-)
У серпні 2007 року, в контексті велоподорожі від Тернополя до Кам'янця, ми вперше в житті відвідали Червоногруд. Ті дні видались надзвичайно спекотними, тож в тінистому урочищі під руїнами палацу ми затримались на кілька днів, щоб відпочити. Ввечері чай з термоса закінчився і вранці ми пішли в Нагіряни за молоком. Опитування місцевих жителів привело нас до будиночку усміхненої бабусі. Вона налила нам літрову пляшку щойноздоєного молока і назначила за неї ціну в 3 гривні, здається. Але найменшою купюрою у нас була п'ятірка, а бабуся не мала здачі і ніяк не погоджувалась взяти з нас так багато :-) Вона знайшла компроміс: "давайте я вам наллю ще молока і дам хліба!". Голодні і радісні, ми погоджуємось. Сяюча бабуся несе нам по кухлю молока і по товстій скибці батона з оранжевим повидлом, ми з вдячністю снідаємо на скамієчці під хлівом, світить гаряче сонце, кошеня мружиться на паркані...Наче й нічого особливого, але цей несподіваний сніданок-десерт ми згадуємо з невимовною теплотою :-)
Так, щастя так часто полягає в маленьких, здавалося б зовсім "не особливих" речах.. :)
ВідповістиВидалити