Мала сьогодні таку ситуацію: збиралась поїхати з подругою в Олесько, та у неї раптово змінились плани. А погода така хороша, і я вже зібрана для поїздки, чому ж втрачати таку можливість? Я ж можу поїхати сама! Ну але не в Олесько, а кудись де ще не була. Наприклад, в Щирець і Комарно - і недалеко, і цікаво, і маршрутки мають ходити від вокзалу, мені якраз по дорозі. Прийшла на автостанцію, а потрібної маршрутки нема. Розкладу теж нема. Скрізь великі черги... Походила я, походила, розгубилась і розхвилювалась та й поїхала додому. А чому, чому розхвилювалась? Адже якби я була не одна, то неодмінно щось би вигадала - знайшла б платформу з потрібним напрямком і трохи почекала. Коли я їду з кимось, навіть якщо відповідальність за поїздку на мені, то не хвилююсь і не гублюсь, почуваю себе адекватно і спокійно. А коли одна на вулиці, то почуваюсь беззахисною. Можливо, причина цьому - соціофобія? От якби не було на вулицях людей крім мене, то думаю спокійно кудись могла б поїхати одна.Попутник виконує роль наче буфера між мною та людьми, і мені не треба ні про що хвилюватись - аби була карта і фотоапарат. Та хіба люди становлять таку небезпеку, щоб я їх боялась? Наче ні. Але мені хочеться втекти, сховатись від них, ізолюватись. От надворі гарна погода, я живу в чудовому місті, маю вільний час - пішла б погуляла, пофотографувала! А як подумаю, що треба вийти з дому одній,
без вагомої причини - просто так - то починаю хвилюватись. От зараз - пишу про це і хвилююсь. Скажете, просто бажання пройтись для власного задоволення - вже вагома причина? Хвилювання вбиває це задоволення. Вихід - домовлятись з кимось. От тільки залишилось знайти когось, хто б мене не уникав :-) Або примушувати себе виходити гуляти на самоті, і з часом звикнути, бо побачу що це зовсім не страшно. Але не зараз. Якось потім :-)
тре пошвидше іти в декрет... ото нагуляємось тоді, га? ;)
ВідповістиВидалития б точно була не проти!
..а щодо соціофобії, то це мабуть занадто голосно сказано. думаю схожі почуття в багатьох виникають. ..я от теж сама не вмію бути, а тим більше гуляти містом, особливо якщо не дуже знайомим.
Декрет? Не лякай мене, я чайлдфрі :) А ти що, вже плануєш..?
ВідповістиВидалитиНу так, офіційно діагноз "соціофобія" мені не ставили - я не була у психолога. Бо я його боюсь ;)
А чего нас бояться )))
ВідповістиВидалитиТы ведь не боишся людей, тебе просто с ними не комфортно ) Это Соционепереносимость а не фобия :)
Вперше чую термін "соционепереносимость". А от в описах соціофобії і тривожного розладу особистості знаходжу багато схожого на свої дивацтва ;)
ВідповістиВидалитиКоли ми з тобою бачились востаннє, у мене цього ще не було. Я з того часу сильно змінилась...
Соционепереносимость это не термин ))) Это мои личные замечания, не могу сказать точно так как действительно очень давно не виделись и раньше за тобой такого не замечала ...
ВідповістиВидалитиПросто так цього не може уявити людина без проявів соціофобії, бо це здається абсурдним їй. А от я дуже вже це знаю, оскільки СТАЛА соціофобом, а не була завжди. Не відчуваю страху до людей досить не часто. От хожу зараз на роботу - спочатку боялась йти, а тепер страшно піти звідти, бо для цього треба з людьми зіткнутися, а часом ледь себе стримую від того, щоб не забитися в куток, заплющити очі, і уявити що нічого навколо не існує, тому серед людей не можу поводитися природньо і от уже рік безуспішно адаптуюсь, бо люди страшні самі по собі, манни не вистачить всіх нейтралізувати :-)
ВідповістиВидалитиА оскільки соціофобію розвили в мені люди - то це щось тіпу алергії :-) от тільки її причину важко прибрати.
Аллергия самое как ни есть точное описание ) Наверное если бы я и дальше жила в Киеве у меня тоже развилась бы социофобия .... но город у нас такой что люди не отталкивают а наоборот располагают, поэтому бояться их нет причин :)
ВідповістиВидалити